Про експедицію

У серпні Південна Середньовічна експедиція Інституту археології НАН України розпочала дослідження на Великому городищі поблизу села Тягинка, що на Херсонщині. Розкопки велися на поселенні біля фортеці. В різних його частинах зафіксований культурний шар різних історичних періодів: від доби бронзи до пізнього середньовіччя - раннього модерну. Роботи підтвердили перспективність вивчення багатошаровій пам’ятки, історія якої залишалася маловідомою. Основне завдання польового сезону - встановити специфіку культурного шару, який належить до площі городища, та перевірити наскільки він міг відповідати культурним залишкам великого джучидського міста. Знайдені залишки об’єктів із застосуванням обробленого каміння з вапняку та особливо важливі знахідки - фрагменти глиняних труб водоводу, полив’яного посуду, аналогічного Кримському посуду XIV-XV ст. не лише підтвердили наявність цивілізації кінця XIII- XIV ст., а й продовження існування населення в території городища наприкінці XIV-XV ст., в інших історичних умовах розвитку Великого князівства Литовського у добу князя Вітовта.

Фото: Світлана Біляєва, Кім Гуленко, Наталя Бімбірайте.

У липні-серпні були здійснені розкопки на двох ділянках городища. Перший продовжував ділянку минулого року. А другий був закладений на найвищій ділянці городища, де за матеріалами розкопок інших колег-археологів, могла знаходиться культова будівля джучидського часу.
Найбільш важливими знахідками сезону були дві литовські хрестоподібні накладки (бронзова і залізна, знайдені в різних розкопах) на шкіряні гаманці, широко розповсюджені у Литві у XIV-XVI ст., що засвідчило присутність литовських чиновників, можливо митників, на далекій від Литви Південної околиці князівства.
Для захисту фортеці використовують такі самі арбалетні болти, як на чисельних литовських городищах цього часу. Крім того, контакти з Генуєю засвідчені монетами з кафінською контрамаркою кінця XIV ст.
Знайдені монети, кераміка та інші артефакти кінця XIV століття свідчать про подальший розвиток городища, населення не зникло, як вважалося раніше. З’являється присутність литовських підданих, що говорить про розвиток ВКЛ на цих територіях.

Фото: Кім Гуленко, Наталя Бімбірайте, Ібрагім Сулейманов.

Найважливіші результати сезону пов’язані з проведеним комплексом робіт, які дозволили встановити планування фортеці та її розміри. За результатами батиметричних (підводних) обстежень прилеглої частини річки Тягинки та Дніпра зафіксовано місця розташування переправ і пристані.

Під час топографічних досліджень (під керівництвом О.Манігди та О.Грабовської) та аерофотозйомки (О.Чубенко та М.Ієвлев) археологи встановили площу городища та фортеці, планування й систему оборони, які генетично пов’язані з традиціями Київської Русі та репрезентують загальноєвропейський тип, характерний для земель від Балтії до Північного Причорномор’я. Вони дуже близькі до інформації, яка відома з опису французького історика XVIII ст. Жана-Бенуа Шерера, практично співпадає із планом, отриманим завдяки низько висотній зйомці квадрокоптером та топографічних досліджень.
Відкрита ділянка південної стіни разом з системою контрфорсів, залишки монументальної будівлі - можливо митниці, контури фортеці часів Вітовта та більш пізньої фортеці Менглі Гірея 1492 р.

У цілому, археологічна колекція з артефактів литовського походження, візантійської та кримської кераміки сграфіто, глазурованої кераміки, предметів озброєння (арбалетних болтів, вістря стріл та кам’яних ядер) уможливили реконструкцію синкретичної культури півдня України й тогочасних міжнародних зв’язків. Нумізматична колекція відображає торгівельні контакти величезного простору: від Кракова у Польщі до Кафи на Чорноморському узбережжі, від польського короля Варненчика до кримського хана Менглі Гірея.
Археологічні дослідження дали також змогу простежити важливі особливості існування південного кордону Великого князівства Литовського, до якого входило й Київське князівство – одне з головних наступників спадщини Київської Русі. Історична місія стратегії та практики фортифікаційної діяльності Великого князя Вітовта щодо захисту кордонів українських земель сприяла становленню нових відносин у багатоетнічному середовищі Півдня, мала принципове значення для зародження умов формування нового стану українського суспільства – козацтва. Розташування фортеці Тягинь дозволяло здійснювати контроль за водним і суходільним торговим шляхом, який прямував із Південного Сходу на Захід – до Києва, Львова, Кракова й далі.
Відкриття, здійснені протягом польового сезону, свідчать про необхідність продовження археологічних досліджень, консервацію та музеєфікацію пам’ятки Південного прикордоння Великого князівства Литовського, а також вивчення культури Південної України, її зв’язків та економічного розвитку часів існування федеративної держави.
З огляду на значення фортеці Тягинь в історії України й Литви, пам’ятка набуває не лише національного, а й міжнародного значення. Це місце переплетіння історичних шляхів цивілізацій тюркських народів і народів Балтії та України.

Видана перша монографія «На розі двох світів» за результатами досліджень 2016-2018 років.

P.S. Комплекс археологічних досліджень, видання монографії здійсненні завдяки благодійній допомозі в рамках проекту Культурного центру Україна-Литва «Захист історичної спадщини України та Литви на території Херсонської області» фінансується з коштів Програми розвитку співробітництва та підтримки демократії Міністерства Закордонних Справ Литовської Республіки.

Фото: Наталя Бімбірайте, Ібрагім Сулейманов, Кім Гуленко, Юрій Мазурик.

У липні-серпні 2019 р. Південна Середньовічна експедиція ІА НАНУ продовжила розкопки зовнішньої стіни фортеці, відкритої у 2018 році. Була розчищена верхня частина кутової башти, яку продовжили копати наступного року.
Фінансування здійснювалося за рахунок благодійних коштів у сумі 500 євро, отриманих з Литви від MB „Užupių manufaktūra” за сприяння «Культурного центру Україна-Литва» під керівництвом Наталі Бімбірайте.
У виконанні робіт брали участь: д.і.н., провідний науковий співробітник Інституту археології НАНУ С.О.Біляєва (керівник археологічної частини проекту); к.і.н. О.Є.Фіалко, ст. н.с. Інституту археології НАНУ; к.і.н. М.М.Ієвлев; керівник гуртка «Історичне краєзнавство» КЗ «Центр туризму» ЗОР К.C.Гуленко; директор благодійного фонду «Маріам» В.А.Грицаєнко, а також співробітники Південної середньовічної експедиції: студентка Запорізького національного університету О.Лєто, студентка Уманського Державного Педагогічного університету В.Нікітенко, вихованці гуртка «Історичне краєзнавство» КЗ «Центр туризму» ЗОР (І.Кованько, М.Проскура, М.Вітенко; А.Ганілов) та волонтери (О.Г. Канігин, Д. Канигін, О.Канигін).

Фото: Кім Гуленко та Володимир Грицаєнко.

Досліджено фортецю за зовнішнім периметром укріплень північно-західної ділянки, яка знаходиться над дорогою, що перетинає городище з заходу на схід. У північно-східному куті розкрито кутову кам’яну вежу розміром 4,9 х 4,2 м. Стіни вежі складені з вапняку на вапняковому розчині, товщина стін 1,0 м. З зовнішнього боку стіни заштукатурені та вкриті побілкою. Побілка і різного роду декоративні оздоблення стін були характерними і для інших замків Литви, Польщі, Скандинавії XIV-XVІ ст. Стіни зберіглися на різну висоту, максимально до 1,75м. Північно-західний кут на висоті 0,3 м опоясаний фризом з цілого вапняку, прикрашеним різьбленим декором у сельджуцькому стилі. Аналогії відомі на пам’ятках Північного Причорномор’я, зокрема у Криму, наприклад на цитаделі Мангупа XIV ст., на вході до мавзолею Джаніке-Ханум першої половини ХV ст. Знахідки каменів с елементами схожого декору були відмічені ще під час досліджень В.І. Гошкевича.
Особлива знахідка: у приміщенні вежі виявлені дерев’яні лаги (8 дошок), на яких знайдені два фрагменти залізної бомбарди – артилерійської зброї XIV-XV ст. На глибині 1,6 м посередині приміщення розташовані три ями для стовпів, які підтримували верхній ярус вежі.
У вежі знайдена польська монета з білону Владислава Варненчика (1434-1444 рр.), татарська монета з бронзи.
Ні у вежі, ні навколо неї не зафіксовано наслідків пожежі. Дошки підлоги також не мали слідів вогню.
Колекція 2020 року нараховує 402 одиниці знахідок, переважно кераміка. На інвентарний облік взято 61 найменування, або 108 одиниць – це металеві предмети (вістря стріл з бронзи, цвяхи, мушкетні свинцеві кулі з литком, срібні та бронзові монети), вироби зі скла та різна кераміка. Решта матеріалів передана до музеїв м.Берислав та с.Тягинка. Також до музею с. Тягинка передані архітектурні деталі з розвалу стін вежі.

Відкрита частина східної стіни фортеці. Всередині знайдені залишки великого монументального будинку з фрагментами елементів декоративного оздоблення. Особливий інтерес викликає знахідка плити з литовською геральдикою.
Вперше знайдена залізна булава, яка могла виконувати представницькі функції як символ влади і використовуватись як холодна зброя.
Зроблено висновок про те, що на матеріалах фортеці відчувається прогрес оборонного зодчества, яке розвивалось у загальноєвропейському руслі. Зміни населення не відбулось, але до його етнічного складу додалися робітники-будівельники різних етнічних груп та загони вільного воїнства, що входили до війська Вітовта. Саме вони могли бути основою того волелюбного вільного війська, яке вже наприкінці XV ст. стає Південною гілкою українського козацтва.