Фортеця Тягинь належить до маловідомого періоду розвитку української цивілізації – часу створення Великим литовським князем Вітовтом фортифікаційної лінії вздовж узбережжя Чорного моря (кінець XIV – початок XV ст.). Ці фортеці відкрили нову сторінку оборонного зодчества регіону – будівництво кам’яних фортець замкового типу.
Проте фортеця мала не лише оборонне значення. Вона відігравала роль важливого торгового порту, адже була розташована на перетині торгових шляхів між Сходом та Заходом. Фортеця Тягинь фактично стояла на розі двох світів і була в епіцентрі важливих історичних подій. Фортеця бачила багато: розвиток Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського й створення Кримського ханства, торгові та політичні амбіції генуезців, перші походи українського козацтва.
Археологічні дослідження, які у 2016-2021 рр. здійснила Південна Середньовічна експедиція Інституту археології НАН України, відзначились важливими відкриттями у вивченні історії тюркських народів, України та Литви, взаємин різних цивілізаційних осередків Сходу і Заходу. Завдяки топографічним роботам із залученням сучасних видів апаратури було встановлено планування фортеці та уточнені її розміри.
За плануванням фортеця Тягинь належить до трикутних Константинопольського типу, площею 0,73 га. Її було зведено вапняку. Площа городища 18 га.
Розкопки проводились за абрисом плану фортеці. На сьогодні відкрито 35 м південної та 10 м східної стіни, кутова багатоярусна вежа прямокутної форми, стіни якої збереглися на висоту до 1,75 м. Південно-східну стіну вежі прикрашав фриз, декорований у сельджуцькому стилі. На підлозі першого поверху була зафіксована дощата конструкція з деревини родини вербових (тополя/осика), на якій збереглися уламки бомбарди XV ст.
Первинну конструкцію другого поверху фортеці утримували стовпи, від яких у підлозі зафіксовані три ями. За розрахунками архітекторів, ця вежа могла бути триярусною, заввишки до 9 м.
Крім артилерійської зброї (бомбарда, вапнякове гарматне ядро), тут представлена і холодна зброя вельми характерна для Литовського війська XIV‑XV ст. – залізні арбалетні болти.
Фортеця мала не лише оборонне значення, але водночас була торговим портом з митницею на переправі. Великі кам’яні будівлі прикрашали колони із різьбленням сельджуцького стилю.
Унікальною є знахідка вапнякової плити із геральдикою, характерною для християнських родів литовського походження (можливо з оточення Вітовта), що яскраво свідчить про належність замку на річці Тягинка до територій, на які розповсюджувався вплив Великого князівства Литовського.
Контакти Тягині сягали і Польщі. Саме звідти походять денарії з білону Краківського короля Владислава Варненчика (1434‑1444 рр.), срібна монета Сигизмунда І (1467‑1548 рр.) – короля польського і Великого князя Литовського, дідича Русі.
Тісні зв’язки з Кримом засвідчені знахідками парадного полив’яного посуду, зокрема сграфіто, розповсюдженого на широкому просторі від Балкан до Поволжя, джучидськими монетами із Кафінською контрамаркою та Кримського ханства XIV‑XV ст.
Про генуезький вплив (або про контакти) свідчать монети з Кафінською контрамаркою та фрагменти генуезької бомбарди – артилерійської зброї XIV-XV ст., знайденої під час розкопок у кутовій вежі.
Ще однією загадкою і водночас цікавим відкриттям стала знахідка залізної булави, що співвідноситься із культурним шаром XV ст., яка могла бути і зброєю, і клейнодом (знаком влади) представників вищих рангів суспільства України і Литви. Це перша така знахідка на всьому Чорноморському узбережжі.
Фортеця Тягинь посідає чільне місце у переліку пам’яток національного та міжнародного значення. Хронологічна та культурна належність фортеці і комплекс її артефактів свідчать про необхідність продовження археологічних досліджень, консервації та музеєфікації пам’ятки південного краю Великого князівства Литовського і Руського, спільної історико-культурної спадщини трьох народів – українського, литовського, кримськотатарського.
